Перерости Росію

34

Як справедливо помітив, що прекрасно працює в Америці (назви співрозмовника по імені, «так — так — ні» і інше), в Росії чомусь не працює. Це вірно: розмова «по імені» багатьох дратує, а від усміхненого незнайомця ми чекаємо не приємного сюрпризу, а якоїсь хитромудрої подлянки.

Але задумайтеся от над чим: це працює не тільки в Америці, але і в Європі, і взагалі у більш-менш розвинених країнах, і не працює в Росії.

Може бути, це не вони всі такі тупі, а що з нами не так?

Може бути, якби в нашому суспільстві було більше доброзичливості і — не побоюся цього слова — толерантності, тоді б ми не намагалися в першому зустрічному вгадати бандита, педофіла, маніяка і гея-ґвалтівника одночасно?

Якби в нашому суспільстві батьки до дітей зверталися по імені, з повагою і заради чогось хорошого, а не «ну ти, гаденя, скільки тебе звати можна?!» — то й звернення по імені людина сприймав як щось хороше, а не як початок великих неприємностей?

Якщо б люди до роботи ставилися як до роботи, а не як до місця просиджування штанів і перетирання пліток один про одного і спільний корпоратив сприймався б як неформальна зустріч колег, а не як нудна обязаловка.

Але цього немає. І саме тому, що цього немає, нормальні, перевірені практикою методики (а вони придумані не просто так, вони випробувані, перевірені і підтверджені практикою — у них) в Росії викликають лише роздратування і озлобленість.

Що ж, схоже, не доросли. І ось це задовбує куди сильніше.