Крок у невідомість

13

Нещодавно я звільнилася. З непоганою посади в непоганій компанії. Взяла і написала заяву за власним бажанням, передала справи і пішла: після переїзду контори в новий офіс час на дорогу збільшилася вдвічі, ціни на їжу — втричі, а зарплата не зросла зовсім. Чоловік заробляє достатньо, дитині немає і трьох років. Вирішено було, що на роботу я поспішати не буду, краще отримаю права, піду на курси англійської — загалом, займуся самоосвітою-самоапгрейдом.

А потім почалося веселощі.

Через тиждень сусідка, побачивши мене гуляє з дитиною в «неправильне» час, влаштувала мені допит із пристрастю:

— Звільнилася? Чому? А роботу вже знайшла? Як це не будеш шукати?!

Знайома, дізнавшись про моє звільнення, повідомила мені, що я дурна, раз у розпал кризи кидаю роботу, потім заявила, що я повинна негайно відкрити свою справу, а під кінець попросила «подивитися комп’ютер, що він погано працює, а в тебе ж вільного часу зараз багато».

Ще через тиждень інформація про мій відхід з роботи трансформувалася і поширювалася серед знайомих знайомих вже у вигляді:

— А ти знаєш, її звільнили за статтею, із записом в трудову, ніде більше на роботу не беруть, от і сидить вдома.

Після цього на мене вивалилася купа прохань що-небудь полагодити, «тобі ж все одно робити нічого». Я запропонувала у відповідь платити за ремонт техніки, і на мене почали ображатися.

Так, я розумію, що мій вчинок більшості людей здається нелогічним. Але чомусь ніхто навіть не намагається зрозуміти мою логіку і всі дружно намагаються вбити мені в голову свою логіку, свою систему? Задовбали, немає слів.